Пастор
Николай Главник

Перевезення ковчегу

Тип статьи:
Авторская

Отже, Давида поставили царем над усім народом Ізраіля.Він збудував собі дорогий палац і поселивсяразом з своєю сім'єю в Єрусалимі. Це місто називалося – Давидгород. Цар, як богобоязна віруюча людина, розумів, що служіння своєму Господеві повинно бути теж на високому рівні. Отож він вирішив перевезти ковчег Господній (найвища святиня Ізраіля) до Єрусалиму і зробити це місто центром поклоніння Господу. Ми прослідкуємо цю історію і поглянемо на урок, який застерігає нас щоб не виконувати діло Боже недбало.

1-2. Ковчег завіту відігравав для життя народу ізраїльського важливу роль. Він стояв у святому святих скінії, а в середині нього знаходилися три дуже важливих символічних предмети: Скрижалі Завіту, небесна манна та жезл Аарона, що розцвів і приніс плоди.

Цікава також символіка полягає в тому, що ці три предмети (Скрижалі із заповідями, мана та палиця з квітами і плодами) служать ілюстрацією служіння Трійці в нашому житті: Божий Закон, що надає Бог Отець в Своєму Слові; небесний хліб життя завдяки якому ми ним живемо і спасаємось, яким є Ісус Христос; та благословення Духа Святого, що виражається в призванні, керівництві та подах Духа.

    ·Завдяки ковчегу Мойсей розмовляв з Богом і народ реально відчував Бужу присутність (Вих.25,22).

    ·На ковчезі зверху була кришка на якій знаходились два зроблених із золота херувими з крилами (Вих.25,17-21). На цій кришці проливалась кров завіту, кров милості за гріхи при жертвоприношенні.

    ·Ковчег був невеличкий (120см на 75см і 75 см) і його можна було переносити за чотири палиці чотирма священниками.

    ·Ще цікаво знати, що коли народ ізраїльський ходив по пустині Бог був присутній з ними у вигляді стовпу диму вдень і вогню вночі. Оцей стовп вогняний і димовий були якраз над ковчегом завіту.

В історії про ковчег варто також пам'ятати, що самі по собі предмети і символіка не є святинею. Вони важливі і святі тільки через те, що там присутній був Господь. Коли народ відійшов від Бога (1Сам.5-6), то і ковчег було взято і священників вбито. А коли покаялись і навернулися до Нього – ковчег сам повернувся до них – корови без всякого керування людиною привезли його в дім священика.

1 Хр.13,2-4: «І сказав Давид до всієї Ізраїлевої громади: Якщо вам це добре, а від Господа, Бога нашого вподобане, пошлімо до наших братів, позосталих по всіх Ізраїлевих краях, а з ними до священиків та Левитів, по містах та по їхніх пасовиськах, і нехай зберуться до нас. І вернімо ковчега нашого Бога до нас, бо не зверталися ми до нього за Саулових днів. І сказала вся громада, щоб зробити так, бо слушна була та річ в очах усього народу».

На протязі 20 років правління Саула ковчег був непотрібним. Ним ніхто не цікавився. Цар займався своїм царством, а богослужіння було на другому (а може на останньому) плані.

ØЯк важливо нам у своєму житті богослужіння тримати поруч. Бог є першим порадником і навіть Господом у наших справах: чи то бізнес, чи то особисте життя. Присутність Господа є ключовим.

3-5.Читаючи ці строчки можливо на перший погляд тяжко помітити проблему. У Давида були чудові наміри. Ковчег для нього був великою цінністю і пріоритетом. Він вирішив зробити дуже важливу і Богу угодну справу. Але спосіб був неправильний. Його новизна і особиста ініціатива внести поправки в Божу інструкцію була катастрофічною.

Ковчег мали нести на палицях чотири левіти (Чис.7,6-9). А Давид вирішив спростити справу і поставив його на нову колісницю без участі левітів. І саме через цю недбалість та зухвальство Бог поразив левіта Уззу.

    ØСаме зухвалість, а не хоробрість. Коли ми сміливо проявляємо ініціативу і служимо Богу – це хоробрість. А коли хто наперекір постановам і заборонам пробує все ж таки доказати свою талановитість, або проявити своє майстерство – це зухвалість.

    ØУ служінні часто не хватає учасників, щоб робити Богом вказану справу. Але іноді занадто багато тих, хто пробує когось поправити і внести свої правила, свої нові поняття. Я не проти нового, але проти викревленного та перевіреного часом старого.

    ØНові технології, методи і способи мають місце у служінні. Але вони ніколи не можуть витіснити участі поставлених Богом людей в цих конкретних служіннях. Боже служіння повинно виконуватись Божими людьми ( а не волами з новою повозкою).

6-8.Хто такий був Узза? Точно, що він був сином Амінадава, священника, якому доручено служіння перед Богом. Не відомо, чи був він освяченим на своє служіння і якого він віку. Але одне родство з священником ще не робили його таким. Окрім цього своїм рухом допомоги він принизив спроможність Бога контролювати ситуацію. Ми знаємо, що Бог спасав ковчег не раз і в стані ворога і в присутності дагона. Просто так торкатись його було заборонено. Чис.4,15:«…коли табір рушає, а потім увійдуть Кегатові сини, щоб нести але не доторкнуться до святого, щоб не повмирати»

Єврейське слово «ШАЛЬ» (сміливість) має переклади: «своєвольість, безпечність і легковажність»). Узза не будучи призначеним і можливо не знав багато деталей проявляє зухвальство і падає мертвим.

Я не пам'ятаю випадку, коли Бог вмертвив когось за байдужість, або зухвалість у його служінні. Не і чув і про тих, хто помер через спробу виконувати служіння, яке їм ніхто не поручав. Але історії про Давида для мене досить, щоб і сьогодні мати страх перед Божим правилами і Божими веліннями. Давид відразу зреагував і у нього проявився страх Божий. Чи ти боїшся Бога?

9-15.18-19.Присутність ковчега несла людям благословення. Давид побачив це і захотів відновити спробу перенесення ковчегу, але з великою обережністю та благоговінням. Читаємо в іншій книзі про цю ж історію:

1Хр.15,2-3:«Тоді Давид сказав, щоб ніхто не носив Божого ковчега, окрім Левитів, бо їх вибрав Господь носити ковчега Господа та служити Йому аж навіки. І Давид зібрав усього Ізраїля до Єрусалиму, щоб винести Господнього ковчега на його місце, яке приготовив йому він».

1Хр.15,11-16: «І покликав Давид священиків Садока та Евіятара, та Левитів: Уріїла, Асаю, і Йоїла, Шемаю і Еліїла, і Аммінадава та й сказав до них: Ви голови родів Левитів. Освятіться ви та ваші брати, і перенесете ковчега Господа, Бога Ізраїлевого, до місця, яке приготовив я йому. Бо через те, що спочатку не ви це робили, то вдарив нас Господь, Бог наш, бо ми не шукали Його так, як належало. І освятилися священики та Левити, щоб перенести ковчега Господа, Бога Ізраїлевого. І понесли сини Левитів Божого ковчега, як наказав був Мойсей за Господнім словом, на плечах своїх, на держаках, на собі. І сказав Давид зверхникам Левитів, щоб поставили своїх братів співаків на приладдях пісні, на цитрах, арфах, та тих, що грають на цимбалах, щоб піднести голос на радість»

Цікавим є спосіб перенесення ковчегу: пройшли шість кроків і жертвопринесення для слави Божої – бик і баран. В інших перекладах вказано, що через кожні шість кроків – бик та баран були приношені в жертву(6,13). Якщо порахувати відстань в 10 км, то ми маємо чимале стадо биків і баранів (близько 2 000 жертвоприношень).Але не в кількості справа, річ у відношенні до Бога і благоговінні: адже кожна жертва — то є поклоніння Богу, покута над гріхами і возвеличення Божої благодаті.

Яке у нас ставлення до Божої присутності? Скільки часу і грошей ми можемо видати на Боже прославлення?

6.20-23.Чи в танцях є благоговіння? В тих, щотанцював Давид – було. Не всі це побачили (наприклад його жінка), але Бог це оцінив. Нічого поганого не було у формі поклонінія Богу через Давидовий танець. Він проявив простоту і щирість мимо того, що займав високе положення перед людьми. Він не хотів вести себе напоказ, він ходив перед Господом. А тих, хто зневажав це – Бог покарав.

Як підсумок, можемо для себе з історії про Давида взяти такий урок: Божу справу слід робити належно ізі страхом Божим. Ми повинні дбати про Божу присутність і сумлінно виконувати свою роль в служінні.

Комментарии

Нет комментариев. Ваш будет первым!